З серії Георгія Кізевальтера "Любиш мене, люби мою парасолю"

_______________________________________________
Володимир Наумець один з перших почав проводити в Одесі мистецькі акції. На початку перформансу «Знак на снігу» Володимир Наумець сидів на снігу під парасолькою, захищаючись від невидимої небезпеки. Він вийшов на замерзлий сніг, щоб створити на його поверхні Знак у вигляді простих та зрозумілих ліній, які, повинні захищати його від стихії. Митець обрав літеру омега – символ безперервності, вічності та божественності Бога, як необхідний йому Знак. Він намалював цю літеру в центрі ділянки, де сніг виблискує на світлі та ліг усередині Знака, розкинувши руки та ноги. Парасолька, яку художник тримав раніше, йому вже не потрібна. Тому він залишив її на снігу поза Знаком. Її функція — підкреслити контраст між фактичним захистом, який символізує Знак, і формально тимчасовою, вже непотрібною захищеністю, яку уособлює парасолька.
Художник, використовуючи цей контраст, розмірковує над концепцією захисту та його відношенням до віри й метафізики. Акт творення Знаку на снігу перетворюється на ритуал, який підніс повсякденне до рівня духовної і мистецької практики. Порівняння та протиставлення Знака та парасольки нагадує, що парасолька зроблена іншими людьми, а Знак Володимир робить сам. Право і можливість самому створити Знак, що оберігає людину – велика винагорода для Наумця. Художник поєднав матеріальний світ з духовним, використовуючи прості, на перший погляд речі — парасольку і сніг — для створення нового символічного простору.