Відео Дмитр Ерліха «Голуби» триває три хвилини та кілька секунд. За цей час ми пролітаємо крізь повішених голубів. які колихaються то різко, то м’яко під звуки Реквієму Моцарта, тримаючи в клювах гілочки миру.
Можна подумати, що голуби висять гуртами – в якийсь момент два чи три знаходяться дуже близько перед нами, ми пролітаємо повз і через кілька тактів музики бачимо вдалині ще групу. І так багато разів. Всі голуби однакові.
Це не справжні Голуби миру. Їх поєднує з птахами Пабло Пікассо лише гілочки у дзьобі. Але у голубок Пікассо гілочки оливкового дерева, як описано у Біблії, а у птаха Ерліха – гілочки одеської акації. Та й самі голуби одеського художника схожі на голубів лише головою з дзьобом та червоними лапками. Тіло нашого голуба цілком людське – боязкого, трохи сутулого чоловіка з піднятим лівим плечем. Він одягнений в довге пальто, зроблене з дошки, як труна. Ймовірно, перед повішенням його спіймали, накинувши сітку на голову, з нею і повісили. З правої кишені стирчить така сама сітка.

Символізм цього твору протиставляє невинність і мир, традиційно пов’язані з образом голуба, жорстокості та смерті, переданими через акт повішання. Дмитро Ерліх розвінчує ідеалістичні уявлення про мир і надію. Легенда, вигадана комуністами, що всі народи завжди хочуть миру, а війни ведуть лише криваві імперіалістичні диктатори самостійно, на жаль, не відповідає дійсності. Герої автора – посланці Миру, що не відбулися. Голуб, який завжди асоціювався з миром, перетворюється на метафору краху ілюзій і надій. Робота нагадує про постійний конфлікт між ідеалом і реальністю.